Розвиток позитивної навчальної мотивації учнів у системі креативної освіти

Розвиток  позитивної навчальної  мотивації учнів  у системі  креативної освіти

(реалізується в рамках  роботи над обласною науково-методичною проблемою „Інноваційні технології креативної регіональної освіти” на 2010-2015 роки та проекту «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості»)

Актуальність проблеми розвитку позитивної навчальної мотивації обумовлена постійним оновленням змісту навчання, зміною його структури. 

Покращити якість освіти, створити сприятливі умови для розвитку особистості дитини неможливо без вирішення зазначеної проблеми в умовах тих змін, що відбуваються як у суспільстві в цілому, так і в системі освіти зокрема. Тому пріоритетом ІІІ (креативного) етапу  роботи над обласним проектом «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості» визначено розвиток позитивної навчальної мотивації учнів як важливої умови покращення якості освіти.

Несформованість навчальної мотивації, яка виявляється у небажанні вчитися, відвідувати школу, у відсутності інтересу до шкільних занять, наявність негативних емоцій у процесі навчання, почуття страху, тривожність, нерозуміння змісту навчання  призводять до того, що дитина не може досягти успіхів у навчанні, що в подальшому може екстраполюватись на інші види діяльності, пов’язані з процесом набуття нових знань.

Тому вже від початку систематичного навчання необхідно не лише констатувати небажання школяра вчитися, але й виявляти причини цього, з’ясовувати, які сторони мотиваційної сфери у нього не сформовані.

За ставленням до навчання необхідно бачити складну будову мотиваційної сфери учня, її якісні характеристики, їх співвідношення, тобто всі складові навчальної мотивації.

Завдання

Педагогічні працівники

-         підвищення рівня психологічної, рефлексивної культури;

-         розвиток творчого інноваційного потенціалу;

-         накопичення, узагальнення та презентація власного досвіду використання інноваційних особистіно - зорієнтованих педагогічних технологій в системі креативної освіти.

Очікувані результати

-         створення та постійне оновлення банку  інформації  щодо  вивчення та розвитку мотиваційної сфери учнів;

-         організація  ефективного психолого-педагогічного супроводу  розвитку позитивної навчальної мотивації в системі креативної освіти;

-         розвиток креативності педагогічних кадрів, підвищення їх рівня готовності до інноваційної педагогічної діяльності;

-         запровадження та використання ефективних діагностичних методик, особистіно - зорієнтованих педагогічних технологій  розвитку мотиваційної сфери учнів;

-         створення позитивного мікроклімату, емоційного комфорту, забезпечення психологічного здоров’я учнів;

-         забезпечення можливостей для самореалізації учнів через усі види діяльності в системі роботи школи;

-         підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

НАВЧАЛЬНА МОТИВАЦІЯ - НАВІЩО ЇЇ ВРАХОВУВАТИ

І ВИВЧАТИ

У сучасні й школі  існує багато труднощів, серед яких найважливішою виступає проблема учбової мотивації.

Традиційно процес навчання описувався як певна дія вчителя з наповнення учня знаннями, вміннями і навичками, якими, без сумніву, має володіти вчитель. Учень у цій концепції має «ковтнути» і «перетравити» все, чим його «годував» наставник. Але, як відомо, справа не тільки в якості і кількості «їжі», а ще і в тому, чи хоче, власне, сама людина їсти. Так і в навчанні – вчителі з власного досвіду знають, що дитину важко чомусь навчити, якщо вона ставиться до учіння і знань байдуже, без інтересу, не відчуваючи й не усвідомлюючи потреби в них. Тому перед навчальним закладом постає завдання формування і розвитку в учнів позитивної стійкої, зрілої мотивації учбової діяльності. Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним у процесі навчання, були не лише зрозумілими, але і внутрішні прийнятними ним, тобто знайшли емоційний відгук, стали особистісно значущими.

Отже, наявність в учня позитивної навчальної мотивації є основою ефективності навчального процесу. Керівництво процесом учіння потребує від учителя розуміння сутності мотивації навчальної діяльності, основних закономірностей її функціонування та розвитку.

Проте вчителі  не завжди добре ознайомлені з цією проблемою в теоретичному плані, недостатньо володіють практичними прийомами діагностики мотиваційної сфери та формування позитивної, продуктивної, дієвої мотивації учіння. Навчити і допомогти їм у цьому може практичний психолог.

ЩО ТАКЕ НАВЧАЛЬНА МОТИВАЦІЯ

Мотивація – це сукупність складних, багаторівневих, неоднорідних спонукань, що обумовлюють той чи інший вчинок. Вивчення особистісної мотивації, яка включає в себе потреби, емоції, норми, цінності тощо, по суті, є вивченням людини в її діяльності. Що різноманітніші мотиваційні складові в діяльності людини, то більш розвиненою є її мотиваційна сфера.

Найважливішою складовою мотиваційної сфери людини є мотив. Мотив – це те, що безпосередньо спонукає людину до дії. Він спрямований на задоволення її потреби. Мотивом завжди є щось особистісно значуще. Не маючи мотивів, не можна зрозуміти, чому людина прагне саме до цієї, а не до іншої мети, отже, не можна зрозуміти справжній сенс її діяльності.

Оскільки навчання – окремий вид діяльності, то і навчальна мотивація є окремим видом мотивації особистості.

Мотивація учіння або навчальний мотив – система природних, соціальних і особистісних чинників, що спонукають до відвідування навчального закладу, виконання вимог учителів чи викладачів, включення у процес навчання, до зусиль, необхідних для подолання труднощів, до реалізації в процесі навчання власної схильності, до розвитку здібностей, до навчальної взаємодії тощо. Мотив учіння – це усвідомлена потреба учня здійснювати організовану навчально-пізнавальну діяльність.

Є багато класифікацій навчальних мотивів. Найбільш відому класифікацію запропонувала А,К, Маркова, тут виділяються дві групи навчальних мотивів: пізнавальні і соціальні, які, в свою чергу, можуть мати різні рівні і по-різному проявляються в навчальному процесі.

Види навчальних мотивів

( за А.К. Марковою)

Види мотивів	Рівні мотивів	Прояви мотивів у навчальному процесі
Пізнавальні	Широкі пізнавальні мотиви	У вирішенні задач, у зверненнях до вчителя за додатковими відомостями
	Учбово-пізнавальні	У самостійних діях із пошуку рішення, у запитаннях, що ставляться вчителеві з приводу різних способів роботи
	Мотиви самоосвіти	У зверненнях до вчителя з пропозиціями раціональної організації учбового процесу, в реальних діях, спрямованих на самоосвіту
Соціальні	Широкі соціальні мотиви	У вчинках, що свідчать про розуміння учнем свого обов’язку і відповідальності
	Позиційні мотиви	У прагненні до контактів з однолітками і в отриманні від них оцінок, в ініціативі та допомозі товаришам
	Мотиви соціальної співпраці	У прагненні до колективної роботи і до усвідомлення раціональних способів її здійснення

М. В. Матюгіна виділяє в мотивації учіння дві основні групи навчальних мотивів: зовнішні і внутрішні.

Основні навчальні мотиви

( за М.В. Матюгіною)

Групи мотивів	Характеристика мотиву	Форми виявлення	Мета навчання	Характер учіння
Зовнішні	Є засобом для задоволення інших, не навчальних потреб чи досягнення інших цілей	Покарання, погроза, вимога, матеріальне заохочення чи винагорода тиск групи, очікування можливих (не)гараздів тощо	Байдужа чи неприваблива; знання та вміння є засобом досягнення інших основних цілей (уникання неприємного, досягнення особистих успіхів, кар’єри, задоволення честолюбства)	Примусове
Внутрішні	Стимулюють людину до учіння як до власної мети	Зацікавленість у знаннях, допитливість, прагнення підвищити свій культурний та професійний рівень, потреба в активній та новій інформації, тобто наявність пізнавального інтересу	Особистісно значуща; учіння є самоцінною метою ( учні отримують задоволення як від процесу, так і від результату учіння: пізнання нового, набуття ЗУН. На старших вікових етапах (починаючи з підліткового віку) – саморозвиток особистості	Добровільне

Критерієм поділу мотивів на внутрішні і зовнішні є ставлення до навчальної діяльності. Якщо мотивом навчання є процес і результат здобування знань чи засобів здобуття знань, він є внутрішнім. Якщо навчання є засобом для досягнення іншої мети, окрім пізнавальної, то маємо справу із зовнішнім мотивом.

Внутрішні мотиви виявляються у інтересі до пізнання і до процесу здобуття знань. Вони надають учневі впевненість у собі, підвищують його самооцінку, самоповагу, сприяють виникненню у нього нових позитивних емоцій. Якщо переважає внутрішня мотивація, учні краще розв’язують нестандартні завдання оптимальної складності. Отже, внутрішня мотивація сприяє емоційному благополуччю, і навпаки – емоційне благополуччя викликає почуття впевненості, захищеності, що сприяє переходу зовнішньої мотивації у внутрішню. Домінуючі внутрішні мотиви визначають стійкість учбової мотивації, ієрархією її основних підструктур.

Мотиви, в яких учіння – це засіб для задоволення інших потреб чи досягання інших цілей, є зовнішніми. Зовнішні мотиви поділяються на широкі соціальні мотиви (обов’язок перед суспільством, батьками; самовизначення, орієнтація на майбутню діяльність; самовдосконалення, саморозвиток у процесі навчання); вузькі особистісні мотиви  (прагнення до хороших оцінок, до похвали; мотиви лідерства і престижу); негативні мотиві (мотиви уникнення неприємностей з боку вчителів, батьків та однолітків).

За даними психологічних досліджень, мотивація уникнення неприємностей (невдач) формується у дітей, які з різних причин (хворобливість, значні пропуски у навчанні, педагогічна занедбаність тощо) або не справляються з навчальною діяльністю, або ж виконують її успішно, але на межі власних психофізіологічних можливостей. Учителі, котрі схильні експлуатувати цей мотив, повинні розуміти, що вони свідомо вичерпують енергетичний ресурс дитини, який є основою продуктивності  будь – якої діяльності, в тому числі і навчальної. За відсутності компенсаторних позитивних мотивів експлуатація мотиву уникнення невдач призводить до соматизації психологічного напруження.

Отже, зовнішніми мотиви учіння можуть бути досить потужними чинниками успішності навчання, проте вони психологічно збіднюють сам його процес, перешкоджають використанню всіх його розвивальних ресурсів, а в серйозних випадках можуть спричинити деформацію особистісного розвитку учнів. Збільшення «ваги», розвиток внутрішньої мотивації означає прогрес, а розвиток і збільшення «ваги» зовнішньої мотивації – регрес мотивації учня.

Водночас, на думку психологів, помилково вважати, що бажаною і «правильною» є тільки внутрішня мотивація. На певних етапах зовнішня мотивація відіграє позитивну роль. Наприклад, коли людина оволодіває новою для неї, складною діяльністю, зовнішня мотивація допомагає створити ситуацію успіху й уникнути синдрому навченої безпорадності, набратися сил і позитивного досвіду для переходу діяльності з зовнішнього на внутрішню мотивовану. Саме зовнішня мотивація на початку діяльності формує її вольовий компонент, бо дозволяє справлятися з нецікавою, складною діяльністю, котра не має для людини особистісного смислу. В онтогенетичному плані зовнішня мотивація  має значно більшу вагу на початкових етапах систематичного навчання і поступово, у міру оволодіння діяльністю, за умови правильно організованої навчальної діяльності поступається своїм місцем мотивації внутрішній.

Не всі мотиви здатні безпосередньо спонукати до дій. За дієвістю мотиви поділяються на декларовані (які не завжди реалізуються в конкретній діяльності) і реально діючі. Декларовані мотиви виражаються в умінні школяра розповісти про те, що його спонукає, вибудовувати мотиви в порядку значущості. Вони спрямовані на майбутнє і за умови професійно адекватної поведінки вчителя мають перейти в ранг реально діючих. Можна сказати, що вони знаходяться в своєрідній «зоні росту» мотиваційної сфери. Реально діючі мотиви здатні безпосередньо впливати на прояви активності особистості в навчальній діяльності. Вони проявляються в успішності, відвідуванні/невідвідуванні навчального закладу, в розгорнутості учбової діяльності і формах її уникнення, у бажанні/небажанні виконувати додаткові завданні, прагненні до завдань підвищеної або зниженої складності тощо.

Під час навчання дитина може знаходитися під впливом цілого комплексу мотивів – домінантних і підпорядкованих, усвідомлених і неусвідомлених, навіть таких, що виключають один одного. Найвагомішими мотивами, що спонукають до навчання, є потяг до знань і інтерес до процесу їх здобування.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ

Дошкільний і молодший шкільний вік

Що ж є суттєвим у розвиту мотивації дитини, яка йде до школи?

Одним з основних новоутворень дошкільного віку є зміна мотивів поведінки, формування супідрядності мотивів, що надає загальну спрямованість поведінці дитини. Всі мотиви вибудовуються у систему, і головні з них починають домінувати над іншими. З’являється найважливіше утворення – ієрархія мотивів. Внутрішня мотивація є однією з провідних умов формування довільності – ще одного важливого новоутворення дошкільного віку, без якого  неможливе подальше навчання в школі.

Навчальна діяльність – провідна у молодших школярів. У ній формуються необхідні вікові новоутворення. Саме в ній діти намагаються досягти успіхів. У молодшому шкільному віці зростає прагнення дітей до досягнень, тому провідним мотивом діяльності дитини цього віку є мотив досягнення успіху. Доведено, що він відіграє системо утворюючу роль у становленні мотиваційно–вольової та емоційно-когнітивної  сфер особистості.

Іноді зустрічається інший різновид цього мотиву – мотив уникнення невдачі. За даними Т. Партико, він досить характерний для сучасних молодших школярів. Цей мотив характеризується бажанням уникнути неспокою, негативних емоцій, тривоги перед можливими помилками, неуспіхом та можливими санкціями з боку дорослих. При мотивації уникнення невдачі дитина не в змозі добитися успіхів, у неї формуються негативні риси особистості. Виникає цей мотив на підставі шкільної неуспішності, а реакція дорослих на неї підкріплює його формування. Результатом цього процесу є формування так званої навченої безпорадності.

Пізнавальні мотиві у дитини, яка тільки прийшла до школи,  нестійкі і ситуативні, спрямовані на зовнішню сторону навчальної ситуації або на сам процес нової дії, швидко виникають і задовольняються , погано усвідомлюються нею, базуються на цікавому, яскравому, новому матеріалі. Все це обумовлює поверховий, недостатній інтерес до навчання. Отже, на початку шкільного навчання пізнавальні мотиви недостатньо дієві та не в змозі підтримувати активність дитини. Їх підтримка та формування – завдання вчителя.

Дошкільний і молодший шкільний вік сенситивні до впливів дорослих та у формуванні відповідного виду діяльності. У зв’язку з новою соціальною позицією школяра дитина дуже чутлива до оцінок дорослих, намагається підтримувати з ними позитивні стосунки, виконувати необхідні вимоги та правила, організовувати свою поведінку.

Під час вступу до школи діти демонструють знання широких соціальних мотивів  (наприклад, «щоб потім мати хорошу роботу», « буду добре вчитися, щоб бути розумним і все знати» тощо). Ці усвідомлені мотиви, « про які знає» і які декларує дитина, насправді не впливають на її активність. Дитина їх відтворює задля похвали з боку дорослого. Насправді мотиви, котрі реально можуть спонукати до дії дітей цього віку, поки що розраховані на близький результат. Це мотиви досягнень, самоствердження і змагання. Найчастіше вони займають провідне місце у мотивації дитини, що тільки-но прийшла до школи, тоді як пізнавальні мотиви виступають як підлеглі. На початку шкільного навчання ці мотиви реалізуються головним чином через успішність, що формує самооцінку і надає дитині певний статус серед однолітків. Успіхи в інших видах діяльності на цьому етапі не мають такого статусу.

На початку шкільного навчання нова діяльність приваблює дитину своєю зовнішньою стороною. Зовнішній контроль із боку дорослих сприймається дітьми по-різному, залежно від їх статі і від того, як цей контроль організовано. Так, хлопці в цьому віці чутливі до будь-якої форми зовнішнього контролю у формі перевірки результатів роботи і байдужі, коли він проводиться у формі постійних нагадувань про учнівські обов’язки.

Але навчання – важка праця, новизна якої з часом проходить. Тому завдання вчителя – використати первинну зацікавленість дитини поступово формувати у неї внутрішню, усталену мотивацію, без якої неможлива учбова діяльність.

 На кінець навчання у початковій школі у сучасних молодших школярів має домінувати внутрішня мотивація. Її показниками можуть бути наявність пізнавальних потреб та інтересів, схильність до внутрішнього контролю, прагнення самостійно долати навчальні труднощі. Джерелом виступають позитивні емоції та почуття, стан радості та задоволення від  процесу і результату пізнання, потреба в знаннях, цікавість. На відміну від пізнавальних інтересів, притаманних школярам середини ХХ ст., у сучасних молодших школярів провідними є мотиви новизни і самовдосконалення.

Динамічною характеристикою мотивів є їх сталість або ситуативність. На початку шкільного навчання сталими є соціальні мотиви, зокрема мотив установлення позитивних взаємин, бо вони базуються на актуальному розвитку дитини. Пізнавальні мотиви в навчальних ситуаціях поки що ситуативні, виявляються «спалахами», як реакція на щось цікаве і незвичайне. Тому їх розвиток потребує постійної стимуляції з боку вчителя.

Значення розвитку мотиваційної сфери для дитини молодшого шкільного віку важко переоцінити. Цей розвиток відбувається у напрямку збільшення ваги внутрішньої мотивації над зовнішньою, формування усталеності пізнавальних мотивів, мотивів новизни і самовдосконалення. Базуючись на супідрядності мотивів і їх ієрархічній будові – новоутвореннях дошкільного віку, вона є одним із найбільш важливих компонентів готовності дитини до шкільного навчання, формує таке утворення, як внутрішня позиція школяра, сприяє формуванню центрального новоутворення молодшого шкільного віку – довільності.

Вдумливий, доброзичливий підхід учителя, змістовна й емоційна допомога учням, позитивне оцінювання, спрямування організації навчальної діяльності на формування мотиваційного циклу школярів – усе це сприятиме повноцінному розвитку мотиваційної сфери молодшого школяра.

Підлітковий та юнацький вік

Підлітковий вік традиційно вважається одним із найбільш критичних моментів у психічному розвитку особистості. Це відображається, передусім, корінними змінами в мотиваційно-потребовій сфері. В цей час мотиви поведінки зазнають інтенсивних і глибоких змін. У підлітка з’являються нові інтереси, але вони не нашаровуються на попередні. Саме для цього віку характерно, що з появою нових уподобань старі інтереси відмирають. Одночасно з появою нових захоплень підліток утрачає інтерес до того, що цікавило його раніше. У процесі розвитку самосвідомості відбуваються якісні зміни мотивів, які характеризуються у підлітка великою стійкістю. Багато інтересів приймають характер стійкого захоплення. Змінюється структура мотиваційної сфери підлітка: вона тяжіє до вираженої ієрархічності, супідрядності різних мотиваційних тенденцій. Ця структура формується на основі суспільно значущих мотивів, які в цей період набувають значущості і стають провідними. Мотиви розвиваються в напрямку від безпосередніх до опосередкованих самостійно поставленою метою і свідомо прийнятим наміром.

На навчальну мотивацію підлітків упливають кардинальні зміни, які відбуваються в сфері спілкування з особистісно значущими суб’єктами. Втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями, на перший план виходять стосунки з однолітками. Спілкування підлітків стає глибшим і змістовнішим , з’являються такі емоційно насичені форми взаємодії, як дружба і кохання. В підлітковому віці найяскравіше виявляється потреба бути прийнятим, належати до будь-якої групи. Навчально-пізнавальні мотиви, які домінували на попередніх етапах онтогенез, витісняються іншими, раніше малозначущими. Провідним мотивом у середніх класах є прагнення підлітка завоювати певне положення в класі, досягти визнання однолітків. Власне пізнавальні інтереси підлітків дуже відрізняються в своїх проявах. В одних вони характеризуються невизначеністю, мінливістю і ситуативні тю, в інших – виявляються стосовно вузького кола навчальних предметів, треті виявляють інтерес до більшості з них. Проте загалом рівень пізнавальних інтересів у цьому віці досить невисокий. За даними психологічних досліджень в середньому у майже третини школярів середніх і старших класів є стійкий інтерес до учбових предметів, а приблизно у половини учнів переважає орієнтація не на здобуття знань, а на оцінку. Недостатньо високі показники шкільної мотивації у молодших підлітків (учнів 5-го класу) можуть бути пов’язані з адаптацією до середньої освітньої ланки, відображати характерну для цього віку «мотиваційну кризу». Негативний вплив на розвиток навчальної мотивації підлітків справляє виникнення потреб і мотивів, що обумовлюють різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, куріння, аддиктивну поведінку.

З віком у підлітків відбувається все глибша диференціація учбових інтересів, навчальна діяльність може визначатися як власне пізнавальним інтересом, так і прагматичною метою вивчення предметів, з яких складатимуться тести державної підсумкової атестації, необхідні для вступу до ВНЗ. Навчально-пізнавальна діяльність підлітків починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи та професійних намірів. У юнацькому віці на перше місце виходять мотиви, пов’язані з життєвими планами особистості, її намірами на майбутнє, її світоглядом і самовизначенням.

Однією з найважливіших особливостей цього періоду є підвищений інтерес до питань статевого розвитку і до сексуальної сфери. Дослідженнями Л.І. Гриценюк,  М.М. Василенко (2009 – 2010 рр.) з високою мірою достовірності підтверджено зв'язок між сексуальною поведінкою і рівнем академічної успішності студентів – першокурсників ВНЗ, виявлений Miller & Sneesby в старших класах шкіл. Успішні учні та студенти пізніше та менше схильні проявляти сексуальну активність, а слабо успішні, ймовірно, звертаються до сексуальної активності задля задоволення потреби успіху.

Потреба досягнення успіху впливає не на всі, а лише на крайні рівні успішності студента – високий і низький. Дослідження ефективності навчальної діяльності, детермінованої мотивацією досягнення успіху, показало, що ця мотивація впливає на такі характеристики навчальної ситуації, як задоволення навчанням, ставлення до навчання, оцінку складності навчальної діяльності та часові витрати на підготовку до навчальних занять. Потреба у досягненнях викликає ефект полегшення навчальної діяльності: вона водночас підвищує ефективність і зменшує витрати часу на навчання.

 Навчальна діяльність студента, на відміну від учіння школяра, є професійно спрямованою, навчально-професійною, оскільки передбачає освоєння способів і досвіду професійного вирішення тих практичних завдань, з якими можна зіштовхнутися в майбутньому, оволодіння професійним мисленням і творчістю. Важливим тут є посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які виступають як найважливіша умова розкриття можливостей особистості студента, його професійного росту. Формування у них стійкої навальної мотивації, інтересу до обраного фаху виступає психологічною умовою успішності професійної підготовки студентів і може слугувати компенсаторним чинником у випадку недостатньо високого розвитку спеціальних здібностей.

Загалом, дані психологічних досліджень дозволяють стверджувати, що сформованість навчальної мотивації залежить не тільки (не стільки) від віку, а й від рівня сформованості навчальної діяльності та вікових новоутворень (наприклад рефлексії, теоретичного мислення), від того, чи приділяє увагу вчитель її формуванню.

У віці від 11 до 19 років відбуваються корінні перетворення в структурі мотиваційно–особистісної сфери. Вона набуває ієрархічного характеру, мотиви стають безпосередньо діючими. Вони виникають на основі свідомо прийнятого рішення та часто набувають характеру стійкого захоплення.

Значущі зміни відбуваються у мотиваційній структурі процесу спілкування підлітків: втрачають актуальність стосунки з батьками, вчителями, набувають значущості стосунки з однолітками, яскраво виявляється афіліативна потреба в належності до якої–небудь групи, виявляється тенденція до пошуку близьких дружніх зв’язків, заснованих на глибокій емоційній прихильності і спільності інтересів.

Істотні перетворення відбуваються в характері мотивації учбово-пізнавальної діяльності. У середніх класах провідними мотивами є прагнення завоювати певне положення в класі, досягти визнання однолітків. У старших класах навчання починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи і професійних намірів. Мотиваційна сфера навчально-професійної діяльності студента ВНЗ ще більш ускладнюється: з’являються мотиви вибору спеціальності та ВНЗ, зростає роль позитивних соціальних мотивів, набуває сили група професійних мотивів (інтерес до професії, бажання в майбутньому займатися саме цією професією), хоча умовою успішності на етапі учіння є добре розвинене вміння самостійно вчитися, підкріплене сформованою внутрішньою мотивацією учіння.

ЯК СПРИЯТИ РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ

МОТИВАЦІЇ

Здійснювати розвивальну роботу слід на основі індивідуального підходу, враховуючи «зону найближчого розвитку» конкретної дитини. Під час навчання і виховання необхідно опиратися на досягнутий рівень розвитку дітей; у жодному разі не вважати неповноцінним той рівень досягнень окремих дітей, який із певних причин не відповідає віковим стандартам. Ще до школи бажано сформувати позитивне ставлення дитини до школи і вчителя. Можна попередньо познайомитися з учителем, погуляти шкільними коридорами, зазирнути у класи. Не можна лякати дітей школою, мовляв там важко, вчителі вимогливі, з тобою ніхто не буде няньчитися. Це викликає страх і небажання йти до школи, блокує успішну адаптацію. Тривога і неспокій батьків передаються дитині. Тому виявляти та виголошувати їх у присутності дитини не можна. Вона має бути певною – в школі все буде гаразд. Дуже важливо, щоб дитина прийшла до школи, не боячись покарання за помилки, інакше вона не зможе навчатися, занадто велике хвилювання буде руйнувати її діяльність. Якщо у дитини вже є страх школи, необхідна кропітка робота для подолання наслідків негативного спілкування з дорослим, котрі виявляються у негативного спілкування з дорослими, котрі виявляються у неконтактності, яскраво вираженій тривожності, боязні допустити помилку.

На самому початку шкільного навчання заняття можна проводити у формі гри, яка викликає у першокласників цікавість і позитивні емоції. Але затягувати з ігровою мотивацією не можна. Вона має поступитися місцем мотивації досягнення в навчанні, пізнавальні мотивації.

Структура навчальної мотивації дитини залежить також від статусу дитини в класі. У дітей із нерозвинутою структурою мотивації найнижчий статус у класі (як правило це невстигаючі учні). Тому, щоб розвивати мотивацію невстигаючого учня, вчителю необхідно спочатку покращити його соціальний статус – заохочувати успіхи, нехай навіть незначні, а помилки і невдачі краще обговорювати наодинці. Важливо пам’ятати, що порівнювати здобутки дитини треба не з досягненнями інших дітей на підставі нормативів, а з її власними досягненнями порівняно з минулою ситуацією.

Формуючи у дитини відчуття компетентності у навчальній діяльності, вчитель має частіше підкреслювати все, чому та навчилась, усі позитивні здобутки й те, чому вона ще може навчитися, але не фіксувати увагу на її невмінні та недосконалості. Тоді свою некомпетентність у нових складних ситуаціях дитина сприйматиме як можливість чомусь навчитися, а не як особистісну ваду. Пізнавальний інтерес формується тільки в тому випадку, коли учбова діяльність успішна, а здібності і старанність позитивно оцінюються дорослими. Адже відомо, що негативні оцінки викликають негативні емоції і не сприяють формуванню інтересу до учіння, а навпаки – блокують його.

Формування мотивації учіння можливе тільки у навчальній діяльності. Відповідно до змісту уроку вчитель має спрямувати організацію навчальної діяльності на формування мотиваційного циклу школярів.

Мотиваційний цикл складається з ряду етапів: мотивація початку роботи (готовність до роботи), мотивація ходу виконання роботи (включеність, підтримка інтересу, уважність тощо), мотивація завершення.

І етап. Виникнення мотивації. Мотивація початку роботи.

ü Спочатку вчителю необхідно зафіксувати мотиви попередніх етапів роботи: «Ми добре попрацювали над попередньою темою…вивчили…навчилися…»;

ü Викликати мотиви відносної незадоволеності: «Але не до кінця розібралися з такими важливими питаннями теми…»;

ü Посилити мотиви орієнтації на наступну діяльність: «На майбутнє це вам знадобиться в житті в таких-то ситуаціях…Без цього не можливо буде добре зрозуміти нашу наступну тему…».

ІІ етап. Підкріплення та посилення навчальної (пізнавальної) мотивації. Мотивація ходу виконання роботи (включеність, підтримка інтересу, уважність тощо).

Базуючись на вікових та індивідуальних можливостях учнів, рекомендується чергувати різні види діяльності, різний за складністю матеріал, оцінки, що викликають стан задоволення або невдоволення; активізувати пошукову діяльність учнів, залучати їх до самоконтролю та самооцінки.

ІІІ етап. Мотивація завершення. Кожен урок має збагатити учня позитивним особистісним досвідом, сприти виникненню позитивного настановлення на подальше навчання, тобто мотивації позитивної перспективи. Цьому сприятиме само оцінювання учня та розгорнута диференційована оцінка вчителя.

Отже, вчитель може наповнити психологічним змістом кожен етап уроку, бо «кожен етап – це специфічна за своїм мотиваційним змістом психологічна ситуація».

ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ

Виділяють п’ять рівнів сформованості учбової мотивації:

1 Високий рівень навчальної мотивації, учбової активності (наявний пізнавальний мотив, прагнення найуспішніше виконувати навчальні вимоги, що пред’являються. Учені чітко слідує всім вказівкам вчителя, сумлінний і відповідальний, дуже переживає незадовільне оцінювання. Старшокласникам та студентам властива висока активність і продуктивність самоосвітньої діяльності).

2 Хороша навчальна мотивація (діти успішно справляються з учбовою діяльністю). Цей рівень мотивації є середньою нормою.

3 Недостатній рівень навчальної мотивації (позитивне ставлення до місця навчання, але навчальний заклад приваблює позаучбовою діяльністю. Такі учні почуваються досить благополучно, бо спілкуються з друзями, з учителем. Їм подобається відчувати себе учнями, мати відповідні атрибути: від портфеля у першокласника до, скажімо, нетбука у студента. Пізнавальні мотиви у таких дітей сформовані менше, і процес учіння їх мало захоплює.

4 Низька навчальна мотивація. Учні відвідують освітній заклад неохоче, вважають за краще пропускати заняття. На заняттях часто займаються сторонніми справами, розважаються. Перебувають у серйозній конфронтації до освітнього закладу. Є серйозні труднощі в навчанні.

5 Негативне ставлення до закладу освіти, дезадаптація. Такі учні зазнають серйозних труднощів у навчанні: вони не справляються з учбовою діяльністю, мають проблеми в спілкуванні з однокласниками, у взаєминах з учителем. Навчальний заклад часто сприймається ними як вороже середовище, перебування в якому для них нестерпне. У найважчих випадках учні можуть проявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, слідувати тим або іншим нормам і правилам. Часто у таких школярів виявляються нервово-психічні порушення.

Умови, що впливають на формування навчальної мотивації:

1)    зміст навчального матеріалу – структурований, зрозумілий, оптимальний за рівнем складності, пов'язаний із життям тощо;

2)    організація навчальної діяльності:

·  спосіб розкриття навчального матеріалу – творчий, через розкриття суті предмета, що вивчається;

·  співвідношення між мотивом і метою. Мета, поставлена вчителем, повинна стати метою учня. Для перетворення мети на мотиві-циклі велике значення має усвідомлення учнем своїх успіхів, просування вперед;

·  колективні форми учбової діяльності;

·  проблемне навчання, використання проблемних завдань.

3) оцінка учбової діяльності (караюча, підтримуюча);

4) стиль педагогічної діяльності вчителя;

5) індивідуальні властивості особистості.

Повноцінна навчальна мотивація повинна включати і пізнавальні мотиви, і широкі соціальні мотиви учіння, і мотиви досягнення, але індивідуальність кожного учня виявляється в домінуванні якогось із вказаних мотивів усередині учбової діяльності. Саме поєднання декількох потреб дозволяє особистості включитися в учбовий процес як суб’єкту діяльності, що виражається у свідомому формуванні її намірів і цілей.

Причинами спаду навчальної мотивації можуть бути:

1) особливості розвитку учнів:

·                    вікові (наприклад, у підлітків спостерігається «гормональний    вибух» і нечітко сформоване відчуття майбутнього) ;

·                    статеві;

·                    індивідуальні;

2)       негативне (байдуже) ставлення учня до вчителя;

3)                негативне (байдуже) ставлення вчителя до учня;

4)                брак особистості значущості предмета;

5)                непродуктивність учбової діяльності;

6)                нерозуміння (неприйняття)мети учіння;

7)                страх перед школою.

Розвиток мотивів учіння може здійснюватись як засвоєння суспільної значущості учіння, так і через саму діяльність учіння, яка повинна чимось зацікавлювати. Так усвідомлені зовнішні мотиви, суспільно незначущі, можуть мати досить високий рівень дієвості, наприклад, бажанням отримувати гарні оцінки. Вчителю необхідно допомогти усвідомити об’єктивний зв'язок оцінки з рівнем знань і умінь. І таким чином поступово підійти до мотивації, пов’язаної з бажанням мати високий рівень знань і умінь. Це, у свою чергу, повинно усвідомлюватися учнями як необхідна умова їх успішної, корисної для суспільства діяльності. З іншого боку необхідно підвищити дієвість мотивів, які усвідомлюються як важливі, але реально на поведінку не впливають.

Основні напрямки розвитку мотивації учіння

1)    Збільшення кількості мотивів навчальної діяльності, включення нових спонук (полімотивованість).

2)    Об’єднання мотивів у систему, утворення ієрархії мотивів, виокремлення головних і другорядних (так, в юнацькому віці усвідомлення свого життєвого покликання стає тим центральним мотивом, від якого залежать інші).

3)    Зростання стійкості мотивів (наприклад, поява стійких навчальних інтересів у підлітковому віці).

4)    Все більша здатність усвідомлювати мотиви й адекватно означити їх у слові (вже підліток, а, тим паче, юнак диференціює і словесно описує свої складні моральні, естетичні і навчальні мотиви. Найвищий рівень усвідомленості мотиву – поява переконань. Так, старшокласники та студенти намагаються обґрунтувати й виправдати свої мотиви загальними моральними, естетичними, прагматичними, соціальними та іншими принципами, що дозволяє використати це для розвитку мотивації шляхом так званого «зсуву мотиву на ціль»)

Відповідно, існує декілька підходів до діагностики мотивації навчання: експеримент, спостереження, бесіда, опитування анкетування, аналіз продуктів діяльності тощо. Всіх їх можна розподілити на три групи: опитування, спостереження, експериментальні методи.

Учень

       Мотивація навчальної діяльності

Карта заповнюється на основі розроблених критеріїв для визначення рівня розвитку окремих психічних властивостей  молодших школярів (Ю. Гільбух. Учитель і психологічна служба школи. – К., 1993).          _______________________________________________________________

Психологічна картка школяра

Прізвище та ім’я учня_____________________________________________

Дата народження_________________________________________________

Клас____________________________________________________________

Риси індивідуальності школяра	Рівні та підрівні сформованості
	1	2	3	4	5	6	7
Мотиви навчання
Допитливість
Працелюбність
Схвалення вчителя
Схвалення батьків
Відповідальність перед колективом
Прагнення до самоствердження, адаптованість до умов шкільного життя, відчуття комфорту
Вольові риси характеру
Довільна увага
Наполегливість у роботі
Дисциплінованість
Організованість (планування, самоконтроль у роботі)
Пізнавальні здібності
Пам'ять
Мислення
Спостережливість
Мовний розвиток
Моральні риси характеру
Почуття товариськості, доброта
Чесність

Класний керівник_________________________________________

Психолог^*________________________________________________

* - за наявністю